Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область

Історична довідка

Перші поселенці на Сокирянщині з’явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації. Стоянка неандертальців (на території села Молодове, яке з-за будівництва Дністровської ГАЕС перенесено) періоду кам’яного віку, стала відома у всьому світі кремінними знаряддями, останками мисливської зброї та житлом з кісток мамонтів, яке належало до часів мустьєрської культури середнього палеоліту.

Найдавніша письмова згадка про Сокиряни датується 1651р., коли Османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери. Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.

В епоху середньовіччя Сокиряни входили до Молдавського князівства. Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. Українське слово«сокира» замінювалось молдавським відповідником «секуре», звідси і поява іншого варіанту назви–«Секуряне», яка існувала до 1944року.

З 1770 року місто стало центром торгівлі. У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян. Відомості про місто та його жителів містяться одній із перших енциклопедій Російської імперії Ф.А.Брокгаузай І.А.Єфрона: “Секуряни(Секурєни,Сікурєни)–містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80 –ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населеного мовним чином царанами (царани-молдавською мовою “хлібороби” або “селяни” –вільні хлібороби в Бессарабській губернії). Устрімчасти хберегахо колишні хбалок, що в падають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164; 2 православних церкви; 7єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць”.

На початку 1917 року в Сокирянах діяли дві земські школи і гімназія. У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в т.ч. І Сокирянщину окупували австро-німецькі війська, відтак королівська Румунія. Після визволення Буковинського краю 12 листопада 1940 року було утворено Сокирянський район. Після Великої Вітчизняної війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича та соціальна сфера.

У 1959 році, у місцевому підземеллі розпочали розробку кам’яного кар’єру, було налагоджено випуск каменю-черепашечнику та вапнякового піску. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменюкироко розгорнули сільське будівництво – мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.

У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. В середині 60 років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.

У 1973 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та м. Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району.

Історичною подією вжитті громадськості краю стало відновлення Галицького Свято-Миколаївського монастиря. Час заснування монастиря за однією із версій – IV-VI ст. нашої ери. Ця давня обитель чоловіків – монахів існувала до кінця XVIII ст. поки не була розорена турецькими загарбниками. Тривалий час монастир пустував і лише у 1999 році колишня святиня стала оживати.