Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область

Квіти вдячності

 

«…Бачу стежку, де проходиш ти, рідна ти…» − в цьому вірші, який став народною піснею про першу вчительку, збігаються думки й почуття автора і багатьох поколінь учнів, вдячних за справді материнське ставлення до них, за те, що відкрила їм шлях до світла знань.

Для Оксани Шевчук і Олі Мамавки з Коболчина такою рідною й дорогою людиною стала їхня перша вчителька Ганна Микитівна Кучінік. Вродлива, скромна, інтелігентна, стримана, − такою її запам’ятали на все життя, бо була і є прикладом для дітей та їхніх батьків.

Після закінчення Чернівецького педучилища два роки працювала на Вижниччині. А все трудове життя віддала дітям своїх односельців.

Тож якою приємно, радісною була для Ганни Микитівни зустріч саме в День Учителя з її ученицями Ольгою Миколаївною Николайко (Мамавко) та Оксаною Григорівною Шевчук. До речі, в сім’ї Николайків першою вчителькою була саме Ганна Микитівна – і в глави сім’ї Василя Миколайовича, і сина Романа.

Зворушена увагою, подарунками, квітами, Ганна Микитівна дещо розгубилася, але через якусь мить опанувала себе, як колись у класі, вчителька з дорогими, вже поважного віку, гостями сиділи в затишній хаті, розмовляли про зміни в житті села, країни, порівнювали минуле й теперішнє. Як часто буває, жалкували, що не все краще з тих часів прижилося в наш час. Наприклад, закони про обов’язкове працевлаштування після закінчення середніх та вищих навчальних закладів. Про мораль, поведінку сучасних дітей, їхнє ставлення один до одного, до старших за віком…

Але найбільше згадували шкільне життя. У класі, де навчалась Оксана Григорівна, було 36 учнів! І до всіх – маленьких, безпорадних – Ганна Микитівна знаходила підхід, потрібне слово, не підвищуючи голос. З цього класу всі випускники здобули середню спеціальну або вищу освіту. Зокрема, О.Г. Шевчук закінчила Чернівецький університет, за фахом економіст.

Учні з класу, де вчилась О. М. Николайко, стали вчителями, лікарями, трактористами, здобули робітничі професії. Так і Ольга Миколаївна, як її чоловік Василь Іванович, син Роман, працювала фрезерувальницею на філіалі Коломенського тепловозобудівного заводу в Сокирянах та й на головному заводі в Коломні… А ще цю сім’ю знають як умілих гончарів…

За задушевною розмовою час спливав швидко, непомітно. Прощаючись із нами, Ганна Микитівна щиро дякувала за гостинці та увагу до неї. А потім ще, стоячи біля хвіртки, дивилась услід своїм ученицям і… молодим енергійним літам, можливо, подумки поверталась до гамірної дітвори, яку міг утихомирити лише шкільний дзвоник та спокійний і впевнений голос учителя.

Спостерігаючи за Ганною Микитівною та її дорогими відвідувачками, щиро раділа за них, за цю можливість бачитись, зустрічатись…

«…А до тебе знов та доріжка в клас, під вікном у школі явір той шумить…» − ніби чую мелодію пісні. І не можу стриматись, щоби не продовжити: «…вчителько моя, зоре світова, на Вкраїні милій, в рідній стороні…»

Галина БУДНЯК.

Фото автора.



« повернутися до списку новин