Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область

Простіть мені, мамо!..

 

Покаяння лише тоді істинне, коли після нього будеш намагатися жити гідно. А без цього, якщо каєшся лише для того, щоб поговорити про гріхи, а живеш по-старому, воно мало дієве.                                                                                                  

Прп. Йосиф Оптинський.

 

Прозріння, одкровення, покаяння

і звернення до молодих сучасників

Добрий день, шановна редакціє!

Сподіваюсь, що надрукуєте мого листа, гадаю, що це дуже болюча тема.

В цих рядках я спробую достукатись до молоді − щоб юнак чи дівчина не зробили ті помилки, які я зробив, за які тепер відповідаю…

А починалось усе… Захотів красивого та вільного життя, і в свої чотирнадцять років я просто не зважав на мамині слова, які, здається, говорило її серце: «Синку, не втікай із дому… не кури… не кради, бо доведеться відповідати  за свої вчинки не тільки перед законом, а й перед Господом Богом…» Та… Думаючи лише про те, як бути «крутим» перед друзями, я старався не відставати від них… У чотирнадцять з половиною років я почав пити спиртні напої − пиво, вино, а відтак і лікер, горілку, коньяк… На все це не вистачало грошей, адже я виріс у малозабезпеченій сім’ї, де копійку до копійки збирали, щоб купити хліба… Та я цього не розумів і почав красти. Спочатку − алюміній, вдалося − не спіймали. Тож добре, а потім − вдруге, втретє, і тут − міліція, ізолятор тимчасового тримання, суд − і три роки виправної колонії для неповнолітніх…

Вийшовши звідти, я думав, що все налагодилось… Але доля підкинула мені ще одне випробування. Одного вечора, повертаючись з роботи, я зустрів старих друзів, і знову почалися тусовки, горілка, крадіжки… І знову тюрма…

Аби думав головою, то відмовився би від тієї старої дружби і горілки і не потрапив би знову до місць таких далеких…

Думаючи над своїми помилками, прагнув осмислити те, що було мною пропущено і як треба було діяти, поводитись, я зрозумів те, що насправді друзів у мене не було…

Адже друг − це той, який не дасть тобі помилитись, щоб потім не жалкувати.

Друг не буде мірятись із тобою грошима, не дасть тобі красти, не спонукатиме тебе до випивки чи спробувати наркотики. Навпаки, розрадить, а може й ляпас дасть, щоб ти не зробив те, що може тебе згубити…

Друг − це той, хто підтримає тебе у важку годину і морально, і матеріально. Дружба гартується роками…

У своїх думках я спробував зрозуміти ті речі та слова, які треба цінувати, адже в моїй долі винуватий я сам. Не маючи ні сім’ї, ні друзів, я став одинаком і непотрібним нікому − своїй матері, яка зростила, вигодувала мене, благословляла мені дорогу в життя, а я знехтував, я пішов своєю дорогою, вважаючи її легшою. Та виявилась вона дуже тяжкою…

Я створив чимало проблем і сліз, безсонних ночей для своє матері Лідії Миколаївни Олянської. Вона мене розуміла і не вірила в те, що їй люди говорили… А я брехав, що не крав… Вона мені вірила. Простіть мені, мамо за все. Якщо можете, вибачте, що завдавав вам болю і прикрощів…

Краще для всіх буде, коли я зможу своїм одкровенням навернути хоча б когось  із тих, хто, можливо, став на хибний шлях, щоби потім не згадувати, що колись давно читав, як бездушний та безсовісний, молодий та нікому не потрібний спробував достукатись до твого серця.

Тож вважаю за потрібне сказати юнакам і дівчатам: цінуйте те, що маєте волю. Не думайте, що тюрма це не таке страшне. Навпаки, в тюрмі все протилежне,  тут  все не так, як на волі. Тут немає друзів, і кожна хвилина − це виживання.  Щоби вижити, треба контролювати свій словниковий запас, адже невпопад мовлене слово може стати згубним, а іноді й фатальним.

Розумію, що за те, що зробив і накоїв, пробачення просити нелегко і невідомо, чи прийметься те пробачення. Прощення треба просити за те, що ти не говориш матері та своїм близьким, що ти їм вдячний за життя, за недоспані ночі, які вони провели біля дитячого ліжка, за те, що ти не говориш, як ти їх любиш і десь колись зробив проступок, не допоміг комусь, коли він просив допомоги.

Часом у своєму житті ми не усвідомлюємо, що можемо втратити все за одну хвилину, а повернути втрачене вже буде запізно…

Можливо, я повторюся, але сподіваюсь, що мої помилки стануть комусь уроком, як і що не треба робити в своєму житті, спонукатимуть подумати над своїми помилками, й не робити їх, щоб не втратити свою особистість і не стати непотрібним нікому.

Цінуйте Матір, Батька та всіх своїх рідних! Цінуйте справжніх друзів! Любіть життя! Воно ж таке цікаве, неповторне і дороге!

Василь БІРЮК.

 



« повернутися до списку новин