Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область

УСПІШНІ, ТАЛАНОВИТІ

Перемоги даються нелегко…

Гордістю будь-якої школи завжди були, є і будуть учні, цінують знання, які своєю наполегливістю у пізнанні наук і підіймають школу на вищий рівень. Мова йде про відмінників. Сьогодні, перед випускним балом бесіда з Дар’єю  Дехтяр − відмінницею навчання Сокирянської ЗОШ № 1, учасницю багатьох конкурсів, переможницею районних та обласних олімпіад та просто дуже приємною і талановитою дівчиною. Розмова про те, як їй вдається досягати  успіхів, чи має вона час на особисте життя…

І. М. Ось і добіг кінця навчальний рік і сьогодні приємно було дізнатися, Дашо, що тебе вважають найспішнішою ученицею своєї школи. Про це свідчать численні грамоти за успіхи у вивченні різних предметів. Як вдалося досягнути таких результатів?

Д. Д. Я вважаю, що цьому сприяла моя наполегливість. У перших шкільних конкурсах, (2-3 класи) я займала 2 місця. І тільки тоді, коли в 4 класі зайняла 1 місце, виграла на обласній олімпіаді, відчула смак перемоги і зрозуміла, що треба перемагати…

І. М. Чула колись таку фразу «Комплекс відмінника», коли ти у всьому намагаєшся бути кращою. Як це бути відмінницею?

Д. Д. Важко. Дуже важко насправді. Важко бути відмінницею, медалістом, бо в першу чергу від тебе всі вимагають. Вимагають вчителі, адже зрозуміло, що до успішних дітей вимоги зростають… Важко особливо тоді, коли в тебе щось не виходить, зразу у всіх на вустах зауваження «Ти ж відмінниця». Дуже прикро вислуховувати таке: «Ти улюблениця вчителів, тобі тягнуть оцінку, бо ти відмінниця…» Мало хто з них знає як важко мені доводиться працювати .

І. М. Як багато маєш нагород?

Д.Д. Навіть сказати важко. З районних олімпіад у мене всі призові місця і майже всі перші. В області цього року я зайняла 1 місце в олімпіаді з української мови та літератури, 2 місце з права, 3 місце з економіки і 3 місце в міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика. За всі олімпіади нагороджували. Також нагородження було до дня рідної мови. А ще нещодавно міський голова Равлик В. С. виділив премію чотири місяці по 500 грн. Приємно було також отримати відзнаку міської ради на урочистому святі «Юна обдарованість громади 2018»…

І. М. Як для тебе пройшло незалежне оцінювання?

Д. Д. Коли я готувалась до олімпіад, то проводила багато часу з учителями, збагачувалась цікавою і корисною інформації і тому вважаю, що мені було легше в порівнянні з іншими дітьми і готуватись до ЗНО і витримати цей іспит. Схожі етапи, що були на ЗНО, були і на олімпіадах. А олімпіада в 11 класі взагалі проходила в режимі зовнішнього незалежного оцінювання. Ось цей напружений ритм, що потребував постійного вивчення предметів, також допоміг мені. На самому оцінюванні було важко, але як на мене найважчим було усвідомлення того, що від цих іспитів залежить моє майбутнє. Прохідний бал вирішував, куди можна подати свої документи на вступ…

І. М: До ЗНО сама готувалась, чи з допомогою вчителів?

Д. Д. Зі мною займалися вчителі. Є в мене таке, що коли готуюсь сама, можу себе пожаліти, десь вивчити менше, а з учителями цей номер не проходить. Це як стимул…

І. М. Школа позаду. Що назавжди залишиться в пам’яті?.. За чим сумуватимеш?

Д.Д. Як для мене, шкільне життя було дуже цікавим. Пам’ятаю, як ще в першому класі переді мною ставили книжку, бо не вірили, що я можу прочитати таку велику, як на свій вік, кількість слів. Найбільше сумувати буду, мабуть, за цією шкільною атмосферою, вчителями, які так багато в мене вкладали, ну і звісно ж за моїми однокласниками, адже нам так багато всього разом довелося пережити.

І. М. Такими успіхами не кожен може похвалитися. Я переконана, що є тут і чимала заслуга твоїх батьків…

Д. Д. Я є першою дитиною в сім’ї. Зрозуміло, що всі дуже чекають на першу дитину, і тому вся увага була приділена мені. Мама з татом купували мені  багато книг, читали і намагалися прищепити цю любов до книг мені. Займалася я вдома з батьками дуже багато, а тому коли в дитячому садочку починали потрохи вчитись читати, в мене це виходило вже трохи краще. Саме тоді я виявляла дуже велике бажання вчитись. Пам’ятаю як я так рвалась в школу в початкових класах і неймовірно плакала за Іриною Іванівною Долгою, коли довелося перейти в 5 клас до іншої вчительки, хоча і Наталю Вікторівну Швець я теж дуже полюбила та звикла до неї.

І. М. Які плани на майбутнє? Чим хотіла б займатись, про що мрієш, до якого закладу хотіла б вступити?

Д. Д. Вчитися я б хотіла тільки в Києві. Для мене це місто найкраще в Україні та й у Європі. В ньому дуже великі перспективи. Моєю найбільшою мрією на даному етапі є вступити до Києво-Могилянської академії. Вважаю цей вуз найкращим в Україні. Або ж до університету ім. Т. Г. Шевченка. Подаватиму документи у два заклади, а там, як Бог дасть. Хист маю до української мови та літератури і, маючи хороший результат із ЗНО, переваги, мабуть, надам журналістиці…

І.М: Кому хочеться подякувати?

Д. Д. Передусім хочу подякувати всьому педагогічному колективу, всім, хто вкладав у мене свій час, знання, досвід. А це і директор школи Дар’я Михайлівна Заришняк, перша вчителька Ірина Іванівна Долга, класний керівник  Наталя Вікторівна Швець, вчитель української мови та літератури  Валентина Василівна Мельник (завдяки їй я здобувала призові місця на олімпіадах), вчителі Лариса Георгіївна Пошак, Інна Вікторівна Петрушко та багатьом інших, хто займався зі мною, та всім, хто хоч якось вплинув на мою подальшу долю. А ще хочеться подякувати моїм батькам, за те що виховали мене саме такою людиною, якою я є сьогодні…

За розмову подякувала Ірина МАКОВЕЙ.

 

 



« повернутися до списку новин