A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область, Сокирянський район

Голод 1932—1933 рр. як геноцид проти українського народу.

Дата: 24.11.2016 15:36
Кількість переглядів: 70

Ми підійшли до кульмінації трагедії, що з особливою жорстокістю була розіграна на території України. Є безліч фактів, які незаперечно свідчать про злочинний характер діяльності Сталіна та його оточення, особливо надзвичайних комісій, надісланих у листопаді 1932 р. до Харкова та ряду місць із завданням взяти хліб будь-якою ціною.

Надзвичайну комісію в Україні очолив Молотов. Щоб виконати заготівельний план, комісія повинна була взяти із селянського сектора 131 млн пудів хліба. За три місяці заготівель з листопада 1932 р. по січень 1933 р. вона змогла вилучити тільки 89,5 млн пудів. Хлібозаготівлі за умов, коли на селі гостро не вистачало хліба до нового врожаю, були найстрахітливішим злочином радянського уряду. Частина вини за це лежить на безпосередніх виконавцях — партійному і державному керівництві республік, сотнях й тисячах керівників на місцях.

Причини трагедії випливали з дезорганізації сільського господарства внаслідок авантюрної спроби виконати п'ятирічку за три роки, а також у діях надзвичайних комісій, які "заготовляли" хліб у місцевостях, де панував голод, навіть на початку лютого 1933 р.

Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені партійно-державного керівництва республіки. її діяльність почалася з прийняття постанов ЦК КП(б) від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932 р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою "Про заходи на посилення хлібозаготівель". Ці постанови передбачали, що в артілі, в якій під час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15 % від фактичного обмолоту), мають організувати повернення розданого хліба. Було впроваджено практику натуральних штрафів (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами, якщо не було запасів зерна), якими карали колгоспників та одноосібників — боржників хлібозаготівель. Головним серед репресивних заходів був дозвіл райвиконкомам перерахувати в хлібозаготівлю всі створені у колгоспах натуральні фонди — насіннєвий, продовольчий і фуражний.

Села, які мали особливо велику заборгованість з хлібозаготівель, заносили на "чорну дошку". Статут "чорної дошки" означав фактичну блокаду: селянина позбавляли права на виїзд, і, якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Село Гаврилівна Павлоградського району Дніпропетровської області, одним із перших занесене на "чорну дошку", вимерло повністю.

Під виглядом перешкоджання "незаконній" торгівлі хлібом на ринку комісія Молотова перевела на блокадне становище всю Україну. Лише з 15 грудня 1932 р. було дозволено продавати гас, сірники та інші промислові товари в селах, за винятком 82 районів п'яти областей, які найбільше заборгували з хлібозаготівель. Значною мірою голод був пов'язаний із експортом хліба. Але основна його причина — продрозкладка.

Вилучення насіннєвого фонду задля виконання хлібозаготівельного плану створило нову проблему. Треба було готуватися до сівби, а, приміром, Донецька область мала лише 21 % потрібної кількості насіння, Одеська — 14 %, Дніпропетровська — 10 %. 23 вересня 1932 р. уряд надіслав постанову РНК СРСР і ЦУК ВКП(б), в якій застерігалося про недопустимість будь-якої насіннєвої позички.

Партійні й державні керівники України С. Косіор, П. Постишев та інші, які так завзято допомагали виконувати отримані з Москви плани хлібозаготівель, тепер опинилися віч-на-віч з проблемою — де взяти насіннєвий матеріал. "Вихід" знайшли — збирати насіння тими ж методами. Злочинність цих діячів перейшла всілякі межі: на Дніпропетровщині застосовували абсолютно аморальний захід — нагороду за донос. Кожен, хто вказував, де сусід ховає зерно, отримував від 10 до 15 % виявленого у вигляді премії. 17 лютого 1933 р. цей "досвід" поширили на всі республіки у формі спеціальної урядової постанови. Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як Постишев домігся прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про виділення Україні позички — 20 млн пудів зерна. Але централізована продовольча допомога Україні, невдовзі надана, становила всього 5,1 млн пудів хліба. Ця мізерна кількість практично не вплинула на трагічну ситуацію. Щоб надати справді дієву допомогу, треба було бити тривогу, мобілізувати громадськість всередині країни і за кордоном. Проте гласність у боротьбі з голодом означала визнання факту економічної катастрофи, якою завершився сталінський експеримент із форсуванням темпів індустріалізації.

Уряд і партія обрали інших шлях — злочинного замовчування становища на селі. У січні 1933 р., коли масовий голод ширився по країні і ще був час для дій, Сталін заявив з трибуни об'єднаного Пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б): "Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас рік у рік. В цьому можуть сумніватись хіба тільки закляті вороги Радянської влади". Генсек дав директиву ставитися до голоду як до явища, якого немає. Ніде в тодішніх архівних документах радянських та партійних установ нема навіть слова "голод".

Допомогу з-за кордону не пропускали; затримували на митницях, використовували не за призначенням. Від значної її частини керівництво країни взагалі відмовилося.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Втікачі заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала і за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях або ж на вулиці. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць, аж до початку літа. Точна кількість втрат, яких зазнав український народ, поки що невідома. Різні дослідники називають різні дані. Міжнародна наукова конференція, яка відбувалася ще в 1990 р., дійшла висновку — 9 млн смертей.

Голод 1932—1933 рр. був наслідком спроби здійснити соціалістичні перетворення воєнно-комуністичними методами. Примусова колективізація і продрозкладка, вислання за межі України найкращих і найкультурніших трудівників, штучний голодомор призвели до глибокої деградації сільськогосподарського виробництва, за яку дорого заплатив українському народові.

Питання про так звані шляхи і методи будівництва соціалізму найбільш повно висвітлено в сучасних дослідженнях відомих вчених С. Кульчицького, С. Максудова та Ю. Шаповала, які ми використовуємо тут. Перші повідомлення про голод, які органи радянської влади намагалися всіляко приховати, з'явилися на Заході в останній декаді березня 1933 р. Пріоритет у цьому належав московському кореспондентові англійської газети "Манчестер гардіан" Малькольмові Маггеріджу, який опублікував у трьох її номерах матеріал про свої враження від поїздки Північним Кавказом і Україною. Наприкінці березня в цій же газеті було надруковано статтю колишнього секретаря прем'єр-міністра Ллойд Джорджа — історика Гарета Джонса, який побував у селах Харківщини й дійшов висновку про те, що голод там такий самий, як і в 1921 р. Однак кількісних оцінок втрат в цих повідомленнях ще не було. Звичайно, слід враховувати той факт, що статті з'явилися тоді, коли масовий голод лише розпочався.

Першою кількісною оцінкою жертв голоду була гіпотеза англійського журналіста, кореспондента американської газети "Нью-Йорк Тайме" у Радянському Союзі Уолтера Дюранті. У бесіді з керівниками посольства Великобританії в Москві (жовтень 1933 р.) він повідомив, що населення України зменшилося на 4—5 млн осіб, а загальна кількість померлих від голоду навряд чи менша, ніж 10 млн осіб. Це конфіденційне повідомлення в пресі не з'явилося.

Очевидно, перша оцінка, яка стала відомою громадськості, належала московському кореспондентові газет "Манчестер гардіан" і "Крісчен сайєнс монітор" Вільямові Чемберлену. Побувавши восени 1933 р. в Україні й на Північному Кавказі, він виїхав з СРСР і через деякий час видав у Бостоні книгу, в якій твердив, що голод охопив територію з населенням 60 млн осіб, а число жертв навряд чи менше, ніж 3—4 млн.

У різний час на Заході публікувалися повідомлення про те, що в приватних бесідах радянські державні діячі називали цифру втрат. Зокрема, М. Скрипникові приписувалося твердження про 8 млн померлих селян в Україні й на Північному Кавказі, а Г. Петровському — б млн тільки в Україні. Найбільш відомою була цифра, взята з мемуарів В. Черчілля про Другу світову війну: нібито в Радянському Союзі під час колективізації загинули 10 млн селян. Ці дані, стверджував англійський прем'єр-міністр, йому повідомив Сталін.

Як ці, так й інші оцінки (а їх багато) давали можливість припускати, що в Радянському Союзі були приховані від простих смертних справжні відомості про втрати. Переконаність у цьому базувалася на факті існування в країні розгалуженої державної системи установ, що фіксували громадянський стан. Відділи запису актів громадянського стану (ЗАГС) були структурною частиною виконавчих комітетів місцевих рад і постачали свою інформацію, починаючи з районного рівня, в Управління народногосподарського обліку і при Укрдержплані (УНГО УРСР). В архівному фонді ЦУНГО збереглися демографічні звіти, в тому числі відомості про смертність населення, за кожний місяць і рік по кожному районі.

Щодо якості поточного обліку населення, слід відзначити великі заслуги в цій справі В. Осинського, який очолював у 1932— 1934 рр. статистичну службу країни. Він обіймав цю посаду порівняно недовго і був замінений І. Кравалем. У вересні 1935 р. Сталін і Молотов підписали постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про постановку обліку природного руху населення", в якій містилося твердження, що "органи обліку часто використовувалися класовими ворогами (попи, куркулі, колишні білі), які пробралися в ці організації і проводили там контрреволюційну шкідницьку роботу (реєстрація по кілька разів смерті тих самих осіб, недооблік народжень і т. п.)". Як бачимо, авторів постанови дуже непокоїв саме недооблік населення. Насправді ж облік проводився дуже ретельно. Навіть у 1933 р., в умовах якнайсуворішої заборони на вживання слова "голод", статистичні органи переважно сумлінно виконували свій професійний обов'язок, фіксуючи щомісяця величезні показники. Проте відомості або знищені, або настільки викривлені, що навіть у разі їх виявлення не матимуть цінності.

Разом з тим, слід констатувати, що під час голодомору було зафіксовано лише частину смертей. Саме тому питання про його демографічні наслідки продовжує існувати. Причини недообліку аналізувалися в ЦУНГО в березні 1934 р., тобто майже одразу після його виявлення. Керівники цього управління доручили статистикам України й інших районів, охоплених голодом, перевірити повноту реєстрації в книгах обліку смертей за 1933 р. померлих по СРСР)". Отже, офіційно зареєстрована смертність в Україні (1,9 млн осіб у 1933 р.) збільшувалася, згідно з цією експертною оцінкою, на мільйон.

З 1934 р. збирання і обробку демографічної інформації, починаючи з відділів ЗАГС, контролював Наркомат внутрішніх справ, ці дані належали до документів з грифом "цілком таємно". Тому походження, кількість примірників і адресатів будь-якого документа з демографії легко визначити. Зокрема, вказана вище довідка з інформацією про число жертв в Україні в 1933 p., яке визначалося без врахування даних про природну смертність, що становила 2,4 млн осіб, готувалася, за всіма ознаками, для внутрішнього користування. Це й зрозуміло: уряд не міг звернутися із запитом у ЦУНГО з даного приводу. Навпаки, як буде показано нижче, працівників цього відомства змушували вишукувати найнеймовірніші пояснення причин виникнення демографічного дефіциту, тільки щоби в них не фігурувало слово "голод". З цього випливає, що не можна вірити інформації західної преси з приводу заяв Петровського, Скрипника та інших членів партійно-державного керівництва про розмір втрат населення внаслідок голоду. Такі заяви, якщо вони й робилися (а в це неможливо повірити), не мали документальної основи.

Але чи можна вірити даним ЦУНГО СРСР про кількість жертв на Україні, одержаним по свіжих слідах подій, тобто в 1934 p.? Очевидно,- ні. Це лише експертна оцінка, що не ґрунтувалася на суцільному обліку населення, тобто на переписі. Такий перепис було проведено 6 січня 1937 p., і він став для його організаторів трагедією. Щоб зрозуміти причини цього, необхідно згадати попередні події.

У січні 1934 р. відбувся XVII з'їзд ВКП(б), на якому Сталін заявив, що населення Радянського Союзу наприкінці 1933 р. посягло 168 млн осіб: причини появи цієї цифри, яка викликала жах у демографів, абсолютно ясні. На початку 1938 p., тобто до голоду, населення країни становило, за опублікованими тоді даними ЦУНГО, 165,7 млн осіб. Щорічний природний приріст у той час досягав 2,5—2,8 млн осіб. Сума цих двох величин і дає округлену цифру в 168 млн. Називаючи її, Сталін недвозначно давав зрозуміти, що не було ні голоду, ні втрат від нього. Пізніше, в грудні 1935 p., він виступив на нараді комбайнерів, де заявив, що природний приріст населення становить у країні близько 3 млн осіб. Отже, на початку 1937 р. чисельність населення мала перевищувати 177 млн.

Поки відбувався підрахунок результатів перепису, його організаторів удостоїли державних нагород за зразково проведену роботу. Зокрема, І. Краваль одержав орден Леніна. 14 березня він надіслав Сталінові й Молотову офіційну доповідь статистичного відомства "Про попередні підсумки Всесоюзного перепису населення". Реакція була негайною.

26 березня І. А. Краваль і начальник управління в справах перепису ЦУНГО О. Квіткін були заарештовані. А після них в "най-грубіших порушеннях елементарних основ статистичної науки", які спричинили "недооблік" населення, було звинувачено сотні рядових демографів. Ті ж спеціалісти, кому вдалося уникнути розстрілу й тюрем, стали звичайними статистиками, бо демографічна наука перестала існувати. Відомий у всьому світі Демографічний інститут АН УРСР було ліквідовано.

Починаючи з довоєнних часів, на Заході публікувалися різні дані про підсумки перепису 1937 р. Усі вони, безумовно, не відповідали дійсності. Вперше зміст доповідної записки І. Краваля від 14 березня 1937 р. став відомим з публікації начальника Центрального архіву народного господарства СРСР В.В. Цапліна в квітневому номері журналу "Вопросьі истории" за 1989 р. Виявилося, що, за даними перепису, в країні жило лише 162 млн осіб. Невідповідність фактичних даних і очікуваних результатів переконливо показала величезні демографічні наслідки голоду.

Після репресій постало питання про те, що робити з матеріалами перепису 1937 р. Уцілілі працівники ЦУНГО на чолі з новим начальником відомства І. Веременичевим вирішили "звільнити матеріали перепису від шкідницьких викривлень" і після цього оприлюднити їх. В архівному фонді ЦУНГО зберігся п'ятий примірник великого рукопису (40 сторінок машинопису), підписаний трьома відповідальними працівниками цього відомства, разом із І. Веременичевим. Він датований 13 серпня 1937 р., однак чорнилом ця дата змінена на 19 серпня* Зміст цієї доповідної записки свідчив, що вона готувалася для партійно-державного керівництва країни. Йому пропонувалося санкціонувати розробку фальсифікованих результатів перепису. Як відомо, керівництво на це не погодилося.

25 вересня 1937 р. була прийнята постанова РНК СРСР, в якій матеріали перепису кваліфікувалися як дефектні. Обробка переписних бланків припинялася, статистики одержали директиву провести повторний перепис на початку 1939 р.

Доповідна записка керівників ЦУНГО від 19 серпня 1937 р. — документ воістину трагічний. Демографи були поставлені перед необхідністю не лише підтримати звинувачення на адресу репресованих колег у нібито шкідницькому зменшенні даних перепису, а й "пояснити" Сталінові причини зникнення значної частини населення. Оскільки неможливо було сказати правду про голод, яку диктатор знав дуже добре, доводилося конструювати брехливі гіпотези про відкочовування казахів у Китай, значне перебільшення чисельності населення при переписі 1926 p., недооблік його при переписі 1937 р. У записці докладно, по кожному регіоні, викладалися "аргументи", відповідно до яких фальсифікувалася та чи інша цифра.

Ще до санкціонування (яке так і не було зроблено) фальсифікованих даних ЦУНГО почало давати їх відомствам — споживачам статистичної інформації — як цілком таємний матеріал. Зокрема, в Центральному державному архіві Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління СРСР зберігається завізована Веременичевим довідка "Попередні дані про чисельність населення по союзних республіках, краях і областях (матеріал до виборів до Верховної Ради СРСР)". Довідку замовила Центральна виборча комісія, щоб визначити межі виборчих округів напередодні перших виборів до Верховної Ради згідно з Конституцією СРСР 1936 р. З неї випливає, що чисельність населення країни на початок 1937 р. нібито становила 168,5 млн осіб, а нашої республіки — 30,158 млн. На фальсифікованих, як з'ясувалося після появи вже згаданої статті В. Цапліна, даних були оперті й перші публікації С. Кульчицького про число жертв голоду в Україні.

У записці від 19 серпня 1937 р. наводилися й справжні дані про чисельність населення УРСР — 28,388 млн осіб, тобто на 1,770 млн осіб менше від того що, повідомив Веременичев Центральній виборчій комісії. Водночас були наведені для зіставлення трохи скори-говані (на 117 тис. зменшені) порівняно з опублікованими в статистичних довідниках відповідні відомості попереднього перепису населення 1926 р. — 28,926 млн осіб. Очевидно, різниця пояснювалася деяким коригуванням кордонів республіки, яке було зроблено за 10 років, що минули після попереднього перепису.

Якщо ми небезпідставно не довіряємо поточному облікові смертності під час голоду, то визначити справжні втрати можна шляхом використання по обидва боки від 1933 р. даних переписів, коли чисельність населення визначалася методом суцільного обліку. Якщо ми визнаємо надійними дані переписів і поточного обліку ЗАГС за всі роки, крім голодного, то єдиним невідомим в рівнянні, яке легко скласти, виявиться 1933 р.

Отже, в десятирічному проміжку між переписами 1926 і 1937 рр. чисельність населення України зменшилася на 538 тис. осіб. Саме а такої точки відліку слід починати аналіз демографічних втрат.

Наведені тут дані про народжуваність С. Максудов вважає достатньо надійними, за винятком 1933 р., про який мова піде окремо. В його розрахунках зроблено невелике уточнення через неповноту охоплення населення ЗАГСами (до 3 %). Разом з тим, він висловив думку про те, що таке уточнення може бути надто обережне, і реальний рівень народжуваності вищий. С. Кульчицький зазначив, що після демографічних потрясінь народжуваність, звичайно, збільшується, і її досить різкий стрибок у 1935 р., коли продовольче становище на селі стабілізувалося, можна пояснити саме цим. Несподівана для населення постанова ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 р. про заборону абортів не могла не привести на початку до ще більшого зростання народжуваності.

Архівні дані за 1933 р. підлягають суттєвому коригуванню. С. Максудов звертає увагу на те, що народжуваність повинна була досягти найнижчого рівня не в 1933 р, а в 1934 р. Адже в 1934 р. народжувалися діти, зачаті в попередньому, голодному році, а голод, як відомо, приводить до зниження вірогідності зачаття. З другого боку, важко погодитися з можливістю зменшення народжуваності в селах вдвічі в 1933 р. порівняно з попереднім роком, як це зафіксовано у відомостях ЗАГС. Цілком ясно, що в 1933 р. точність обліку на селі знизилася через дезорганізацію життя в умовах голоду. Про недооблік народжень свідчать також дані про рівень смертності в молодшому віці. За відомостями С. Максудова, остання практично однакова і в місті, і в селі, що вказує на неповноту обліку в сільській місцевості. Взявши за основу таблиці смертності 1925—1926 pp., він підрахував, що недооблік дитячої смертності становив у 1933 р. не менш як 150 тис. осіб. Відповідно не менший недооблік був і при оцінці народжуваності. Отже, цифра народжень за 1933 р. коригується до 621 тис.

Якщо керуватися тим, що наведений вище динамічний ряд зареєстрованих в Україні народжень і смертей приблизно відображав справжню картину за всі роки, крім 1933, то втрати населення можуть бути визначені а достатнім ступенем надійності.

Насамперед, потрібно виокремити з розрахунку втрат нормальну смертність 1933 р. Вважаючи, що вона дорівнюватиме середній арифметичній з показників смертності за 1927—1930 pp., тобто 524 тис, і виходячи з відкоригованого показника народжуваності (621 тис), одержимо природний приріст за цей рік — 97 тис, а за десятиріччя між переписами — 4,043 млн осіб. Пам'ятаючи про те, що кількість населення У PCP за переписом 1937 р. зменшилася на 538 тис порівняно з даними перепису 1926 p., одержимо демографічний дефіцит — 4,681 млн осіб.

Чи можна його відносити на рахунок голоду 1933 р. повністю, чи слід робити поправку на несприятливе для України сальдо міграційного балансу? Щодо цього С. Кульчицький і С. Максудов дотримуються різних поглядів. У вже згаданій доповідній записці керівників ЦУНГО від 19 серпня 1937 р. зазначалося, що в 1934— 1935 pp. міграція за межі У PCP з урахуванням новоприбулих становила близько 100 тис. осіб, а в 1936 р. трохи переважав приплив населення. При цьому вказувалося, що облік механічного руху населення не був позбавлений недоліків. Що ж до періоду 1927—1933 pp., то керівники ЦУНГО визнали величезні неточності в підрахунках. Після такого попередження було названо сальдо міграційного балансу за десятиріччя між переписами, яке зводилося з великими втратами для України — 1,343 млн осіб. Ця цифра може відрізнятися від справжньої, на думку С. Кульчиць-кого, на десятки, якщо не на сотні тисяч у той чи інший бік, але на неї слід зважати.

Віднімаючи з демографічного дефіциту між переписами 1926 і 1937 pp. (4,581 млн осіб) негативне для України сальдо міграційного балансу, одержимо розмір прямих втрат від голоду 1933 р. — 3,238 млн осіб. Враховуючи можливі помилки демографічної статистики 30-х pp. при визначенні природного і механічного руху населення, справжні втрати можуть коливатися в діапазоні від З до 8,5 млн осіб.

Втрати населення України від голоду 1932 р., який став безпосереднім наслідком зимових хлібозаготівель 1931—1932 рр., можуть бути визначені таким чином: якщо вважати для 1932 р. нормальною смертність розміром 542 тис. (як і для 1933 р.), то ці втрати становлять 144 тис. осіб. Голод 1932 р. і голод 1933 р. — це якісно різні явища.

С. Максудов категорично проти використання даних про міграційний баланс, які є в фонді ЦУНГО, навіть з поправкою на сотні тисяч осіб у той чи інший бік. За його розрахунками, протягом усього досліджуваного десятиріччя склався приблизно нульовий баланс. Це означає, що втрати від голоду 1933 р., на його думку, становлять від 4 до 4,5 млн осіб, причому остання цифра вірогідніша.

С. Кульчицький зазначає, що повні дані про втрати від голоду, разом із ненародженими, які наводилися в його попередніх публікаціях, також повинні бути враховані, хоча б як додаткові відомості. Справді, якщо голод зумовив зниження природного приросту населення в Україні з 662 тис. у 1927 р. і 644 тис. у 1928 р. до 97 тис. у 1933 р. (не враховуючи померлих від голоду) і 88 тис. — у 1934 р., то хіба не слід ці непрямі втрати записати до демографічних втрат?

Середня народжуваність за п'ятиріччя (1927—1931 рр.) дорівнювала 1080,6 тис. осіб. Недобір народжуваних внаслідок голоду становив у 1932 р. 298,6 тис, у 1933 р. — 459,6 тис. і в 1934 р. — 509 тис. осіб. Загалом за 1932—1933 рр. повні втрати становлять, якщо враховувати дані про механічний рух населення, які виявлено в архівному фонді ЦУНГО, 4,649 млн осіб. Неточність відомостей про природний і, особливо, механічний рух населення змушує визначати повні (тобто з урахуванням зниження народжуваності) втрати в інтервалі від 4,3 до 5 млн осіб.

Якщо ж відкинути дані ЦУНГО про міграційний баланс, як це робить С. Максудов, і припустити, що за десять років між переписами 1926 і 1937 рр. кількість осіб, які виїхали за межі України, приблизно дорівнювала кількості прибулих сюди, повні (з урахуванням ненароджених) втрати від голоду 1932—1933 рр. становлять як мінімум 5,5 млн, а в максимумі — трохи більше 6 млн осіб.

Семимільйонна цифра жертв голоду в Україні, яка найчастіше фігурувала в попередніх публікаціях, не підтверджується документально. Максимальна оцінка прямих демографічних втрат, яку можна зробити на основі двох довоєнних переписів і матеріалів поточного обліку населення, становить 4,6 млн, а з врахуванням ненароджених — понад 6 млн осіб. Хоча наведені у цій статті цифри поступаються звичній оцінці, за ними — суттєва перевага. Адже вони опираються на державну статистику, яку власті ретельно приховували від дослідників понад півстоліття. Як бачимо, приховували недаремно. Усі відомі людству випадки геноциду неможливо порівняти з тим, що трапилося в Українській PCP на початку 30-х pp. Голод 1933 р. — найстрахітливіший серед численних злочинів сталінщини.


« повернутися

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь