A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область, Сокирянський район

Місце сидіння визначає точку зору?

Дата: 20.09.2018 11:41
Кількість переглядів: 361

 

 

 

Колись давно Михайло Поживанов був міським головою і ратував за децентралізацію, збільшення доходів місцевих бюджетів. Можливо тоді він думав тільки за міста, а не загалом за територіальні громади, не знаю. Тепер він у Аграрній партії, яка у більшості українських областей, як тільки може, блокує створення спроможних об’єднаних територіальних громад. Це особливо видно на Буковині, де так «випадково» проти реформи саме ті сільради, землі у яких обробляють місцеві латифундисти, які за сумісництвом є й депутатами облради від аграрної партії.

От і з’явилась чергова стаття Поживанова з дуже дивною назвою «Голодні ігри в об’єднаних територіальних громадах. Давайте спробуємо проаналізувати такі самі дивні, як і назва, тези автора:

Теза 1: «Децентралізація нагадує тупцювання двох господарок біля однієї плити. Запустити в квартиру нових мешканців, не відселивши звідти старих, звісно, можна. Можна навіть назвати це реформою і, відійшовши вбік, з безпечної відстані спостерігати кориду комунального масштабу. Але навіщо?»

Цікаво, що мав на увазі автор? Замість поліпшення життя нинішнім жителям різних сіл, які, як правило, завжди тяжіли один до одного, спочатку їх кудись виселити і привезти звідкись нових? Як після голоду? Децентралізація спрямована на жителів громад, які там живуть і які у більшості сіл досі не мали водопостачання, вивезення сміття, не кажучи вже про централізоване опалення, доступність лікарів та лікарень, як це є у містах. Саме зараз, в ОТГ за останні роки проведено водогонів та освітлено вулиць більше ніж за всі попередні роки незалежності. Ми не можемо нікого нікуди відселяти і заселяти інших, ми даємо змогу людям самим урядувати, обирати органи місцевого самоврядування, сплачувати податки і розпоряджатись своїми бюджетами самостійно. Чому це погано? Навіщо Аграрній партії бути проти?

Теза 2. «…новостворені об’єднані територіальні громади не відповідають ані існуючому адміністративно-територіальному устрою держави, ані Конституції. Бо Конституція не включає ОТГ до переліку суб’єктів місцевого самоврядування. Отже, ОТГ – неконституційне утворення. Тобто не цілком легітимне.»

Напевно Михайло Поживанов досі не зрозумів, що таке «територіальна громада». А за українською Конституцією це якраз жителі, села, селища, міста чи їх об’єднань. І що після об’єднання в одну сільраду кількох сіл (а в Україні і до початку реформи на одну сільраду припадало майже 3 села, а в деяких сільрадах було 10-12, а рекорд 24 села) всі ці жителі сіл є сільською територіальною громадою, яка є первинним суб’єктом місцевого самоврядування. Пан Михайло напевно забув, що навіть його рідне місто Маріуполь, де він був міським головою, складається не тільки з міста, але й з кількох сіл СартанаСтарий КримТалаківкаГнутовеЛомакин.

Ну і на останок. Пане Михайле, а віднайдіть юридично в Україні об’єднану територіальну громаду. Не вийде. Після утворення ОТГ, проходять вибори у відповідну міську, селищну та сільську раду, обирають відповідного голову. Все, як завжди, новоутворена ОТГ називається уже відповідно Волочиською міською чи Наркевицькою селищною територіальною громадою, у складі якої є кілька поселень (як Маріупольська міська територіальна громада). Так і в реєстрі адмінтеродиниць ніякої різниці між ОТГ та ТГ немає. Так що з антиконституційністю тут повна натяжка.

Теза 3. «Зауважу принагідно, що у Польщі, яка слугує прикладом успішної реформи місцевого самоврядування, цю реформу спустили згори. Ніхто не питав мешканців того чи іншого локального регіону, чи бажають вони утворювати гміни. Мешканці мусили, і крапка. В Україні ж утворення ОТГ – діло добровільне. Краще це чи гірше? Якщо виходити з того, що паралельно з громадами функціонують й старі владні структури, то, вочевидь, гірше

Колега Поживанов і тут забув сказати. Що в Польщі в 1989 році, коли було прийняте рішення про децентралізацію, ніхто «гміни не утворював». Вони уже існували. Їх відновили ще комуністи, здається в 1973 році, а створювались вони ще в Австрійській імперії та набули значимості при Пілсудському.

В Україні ж волості були знищені комуністами на початку 20-х років 20-го сторіччя і у 1990 році, коли Україна ухвалила закон «Про місцеві ради народних депутатів, місцеве та регіональне самоврядування», там передбачалось що всі ради базового рівня отримують однакові повноваження і під них ресурси. Проте виявилось, що купа сільрад є настільки малими, що не можуть реалізовувати більшість повноважень, тому повноваження поступово перейшли на рівень районів і залишились у містах обласного значення.

Тепер справедливість відновлюється. Вся українська територія має бути покрита спроможними територіальними громадами, які мають однакові повноваження і під ці повноваження відповідні ресурси. Це справедливо по відношенню до всіх українців, незалежно від того, живуть вони у місті обласного значення чи в селі. Невже пан Михайло за те, аби розриви у спроможності міських та сільських територіях лише зростали? Ну щодо добровільності, то тут можна припустити, що варто було б зробити це одразу одним рішення парламенту. Теоретично так. А практично? По-перше для парламенту, хтось мав би підготувати переліки та склад нових громад та районів, це мали б зробити ОДА в регіонах. Чи було б це в таємниці? Чи не було б «страшної зради» що «нас ділять/об’єднують/ліквідовують і т.п.» і не було б пікетувань ОДА? І чи в такому випадку Аграрна партія б підтримала реформу? Сумнівно.

Теза 4. «Громади, починаючи від 2014 року, «спілкуються» з держбюджетом напряму, уникаючи проміжних рівнів. ОТГ отримали право акумулювати в своїх руках доходи, котрі раніше належали районам. Зокрема, до бюджету ОТГ перенаправлені 60% податку на доходи фізичних осіб та 100% адміністративного збору за реєстрацію фізичних та юридичних осіб. Бюджети районів, таким чином, суттєво «посіли». Вони страждають від дефіциту, але при цьому продовжують існувати та нести відповідальність за ввірену їм інфраструктуру…. Якщо в районі, де вже є ОТГ, мешканці захочуть утворити нові об’єднані територіальні громади, на це також знадобиться бюджет. Ініціатори об’єднання проситимуть його у держави, а держава струсоне район, аби вибити з нього залишки податків, котрими він ще розпоряджається.»

Дивні підходи у колишнього міського голови. Міста обласного значення на прямих стосунках з Державним бюджетом – це добре, а от для інших – це погано? Невже не відомо, що кожен новий переділ викликає певну «усушку». Наприклад для утримання райради потрібні кошти – зарплата голові та заступникам, апарату… А які повноваження райради, аби виправдати ці витрати? Всі управлінські рішення приймаються і виконуються в райдержадміністрації, всі про це знають. Район та районний бюджет дійсно був потрібен, коли в районі було 20-40 дрібних сільрад, які не мали стандартного набору бюджетних установ, не мали кадрів для управління. Тепер, коли весь район одна громада чи дві-три громади і всі бюджетні установи у громадах, на їхньому бюджеті районна рада не потрібна, не має їй місця у малому районі. Аби район не просідав з бюджетом через створення ОТГ просто потрібно не намагатись зупинити процес утворення ОТГ, а швидше його завершити. В цьому випадку вся бюджетна мережа буде збалансованою. Районна мережа знайде своїх нових власників в особі територіальних громад, адже навіть сьогодні немає районної власності, є спільна власність територіальних громад. Інша справа, що райрада думає по-іншому, але то її проблеми.

Теза 5. «Припустимо, що поруч є два українські села – назвемо їх, скажімо, Велика і Мала Бюджетівка. У Великій є потужний консервний завод плюс ще пара-трійка переробних підприємств, а у Малій – немає нічого, окрім безробіття та соціальної депресії. Велика Бюджетівка тримається на плаву і навіть переходить на 100-відсоткову самоокупність, а Мала лише ковтає слину. Чи утворять вони громаду і чи не втопить Мала Бюджетівка Велику, коли справа дійде до розподілу прибутків?

Панові Михайлові варто було б подивитись Бюджетний кодекс. У цьому прикладі обидва села мають однакові проблеми. Ні перше, ні друге не має ресурсів, оскільки ключовий податок від «потужного консервного заводу» іде в районний бюджет, а не сільський. Якщо припустити, що вони створять ОТГ, яка відповідає необхідним параметрам, від цього виграють обидва села. Оскільки їх спільний бюджет точно зросте в рази, саме вони будуть ним розпоряджатись, а не район, а громада ще й отримає значну територію без адміністративних бар’єрів, що буде добре для місцевого бізнесу, у тому числі консервного заводу. Ну й щодо справедливого розподілу прибутків, то тут варто зауважити, що досвід наших громад показує, що вони не такі жадібні, як здається бізнесменам, народженим у 90-ті.

Ну і на останок, а що пропонує пан Поживанов:

«Алгоритм справжньої децентралізації повинен складатися з трьох кроків. Це, по-перше, зміни до адміністративно-територіального устрою і приведення його у відповідність до сьогоднішніх реалій. По-друге, під новий устрій прийняти і нову податково-бюджетну стратегію з чітким усвідомленням, хто й за що відповідає. По-третє, дещо уніфікувати громади, уникаючи розриву від найменшої на Чернігівщині (1,6 тис. жителів) до найбільшої на Донеччині (44,2 тис.). Розмір не має значення десь у Франції чи Швейцарії, проте наші «комуни» чи «кантони» мусять зважати на реалії України: на вимерлі (подекуди) села, низьку щільність населення поза межами великих міст та міських агломерацій, великі відстані, коли від точки «А» до точки «Б» в межах однієї громади – 25-30 км…»

Тут звичайно все у купі, і з цифрами проблеми. Насправді у нас досі ще є необ’єднані громади, які мають населення до 300 осіб, а 4-ри – менше 100 осіб!

Проте ми зупинимось на інших пропозиціях: «зміни до адміністративно-територіального устрою і приведення його у відповідність до сьогоднішніх реалій» – що мав на увазі автор? Залишити все як є? Адже реалії сьогодні такі, що найбільший район має понад 180 тисяч осіб населення, найменший біля 5 тисяч, найбільша міська територіальна громада понад 1 млн. жителів, найменша сільська – 84 особи. Урядом внесено на розгляд парламенту законопроект «Про засади адміністративно-територіального устрою», де досить логічно викладено структура, ієрархію, порядок утворення та перетворення адміністративно-територіальних одиниць відповідно до Конституції України. Що не так у цьому проекті з точки зору Поживанова? Як він бачить систему АТУ, які вимоги до одиниць? Адже приводячи цифру в 1,6 тисячі громади на Чернігівщині та 44,2 на Донеччині Поживанов пише якраз про об’єднані громади. Не зрозуміло – на початку статті було сказано, що то не конституційно, а в кінці, що ці громади просто слід уніфікувати? Щось там було про «хрестик і труси»? Конституційно чи ні?

От так завжди. Противники реформи не надто напрягають себе аргументами, перевіркою інформації щодо досвіду реформ у інших, а запропонувати щось зрозуміле, краще, відмінне від того, що реалізовується не можуть. Шкода. Адже за наявності таких пропозицій, можна творити кращі конструкції.

А. Ткачук


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь