A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область, Сокирянський район

Вони виконували інтернаціональний обов’язок…

Дата: 14.02.2019 17:48
Кількість переглядів: 329

 

Сьогодні, в нелегкий час для України багато уваги приділяється воїнам АТО, і це закономірно… Але, як не прикро, ветеранів десятилітньої афганської безглуздої війни, на жаль, згадують все рідше… Історія все більше віддаляє нас від тих гарячих подій в Афганістані 1979-1989 років, коли кремлівські компартійні вожді посилали наших синів на смерть. Тоді це називалося інтернаціональним обов’язком, а відмова від його виконання вважалася дезертирством, зрадою... Але, не зважаючи на політичні амбіції брежнєвської команди, наші воїни були вірні присязі і героїчно виконували той, інтернаціональний обов’язок. Ціною власного здоров’я і життя…

Напередодні 30-річчя від Дня виведення радянських військ з Афганістану, який Незалежна Україна офіційно відзначала і відзначатиме 15 лютого, спогадами ділилися учасники бойових дій на території ДРА.

 

Євген Петрович ДОСЯК (офіцер запасу військово-повітряних сил):

− В Афганістан потрапив у 1985 році. Там літав на вертольотах МІ-8. Виконував завдання рік, потім була перерва. Це тому, що для авіації було  правило більше року підряд літати не можна, бо в повітрі з часом зникає відчуття страху, збільшується вірогідність смертей…

У небі перебували по 7-8 год. в день. З місць бойових дій забирали поранених, мертвих з підрозділів, що рухались колонами по гірських серпантинах. Також доставляли провіант і речі першої необхідності,  виконували інші серйозні операції, які не під силу були наземникам. З нашого екіпажу живим залишився тільки я один: штурман, командир і бортовий технік загинули.

Володимир Іванович ТОЛОЧНИЙ (військовий радник):

− Одразу після ліквідації катастрофи на Чорнобильській АЕС я отримав по телефону повідомлення з Києва про необхідність відбувати на війну в Афганістан… Кулі свистіли над головою, а два рази ворог (там їх називали духами) навіть підривав наші БТР. Бог милував, і я залишився живим. Служив у провінції Фарах та кілька місяців у Кабулі. Пробув там два роки з 1987 по 1989 рік, аж допоки наші війська не були виведені з Афганістану. А так про Афганістан можна говорити годинами. Це така країна… Там шаблі валяються просто посеред дороги. А хочу згадати Юрія Івановича Толочного – мого брата, який теж брав активну участь у бойових діях в Афганістані. Його, на жаль, уже немає серед нас…

Сергій Валентинович ГАВРИШ (командир взводу):

− Ніколи не забуду перший обстріл поста, коли в нашому штабі загинули одразу троє людей. Бронежилетів, таких як сьогодні, в нас не було, а так званий тоді захисний одяг пробивався кулями. Ми охороняли штаб дивізії в районному центрі Баграм. Там знаходився також великий аеродром, центр управління, вихід на Кабул. Я брав участь у виведенні наших військ з Афганістану. Жахає дуже цифра − за десять років афганської війни загинули 15 тисяч наших співвітчизників.

Дуже прикро, що в наш час почали ділити учасників бойових дій. Так, у лікарні часто можна побачити на дверях до лікаря табличку з написом «Учасники АТО без черги». Чому лише учасники АТО, адже ми теж дивилися смерті у вічі. Таке враження, що про нас забувають…

Геннадій Володимирович ГОРЛЕЙ (командир відділення бойової механізованої піхоти):

− Мені було 18. В Афган я був призваний з Рязані у 1986 році. В основному служив у провінції Саджой, а так нас перекидали на різноманітні операції. Піхота  йшла попереду там, де техніці не проїхати. Мені також доводилося виводити війська з Афганістану, зокрема з Кабулу. Війна наклала свій відбиток, і, повернувшись звідти, було дуже важко адаптуватись до звичайного мирного життя. Фактично не знаєш, за що братись. Вдома на мене чекали мама і сестра.

Анатолій Іванович ЧЕРЕВАТИЙ (старший прапорщик, командир взводу):

− Починав свою військову діяльність у виправній колонії, де працював інженером з організації праці засуджених. За певних обставин перевівся в Одеську область в м. Болград у повітряно-десантну дивізію, звідти в 1986 році потрапив у Афганістан у танковий батальйон по прямій заміні командиром взводу.

Через рік перевівся в окремий батальйон матеріального забезпечення. Ми супроводжували колону, яка перевозила боєприпаси, бойове спорядження для дивізії в Хайратон Мазарі Шаріф, Пулі Хумрі через найдовший тунель Саланг. Нам усім видавали протигази, щоб не задихнутись під час переїзду через тунель. І хоча ми дислокувались у Кабулі, я більше часу перебував у дорозі, супроводжуючи колони. Серпантинні вузькі дороги в горах вміщали тільки одну військову машину, тому при обстрілі колон ворог намагався влучити спочатку в першу і останню машини, щоб зупинити весь рух, і потім знищувати решту техніки. У таких випадках нашим завданням було забрати з першої підбитої машини живих людей, зброю і скинути автомобіль у прірву. Все це треба було робити дуже швидко, щоб продовжити далі рух колони. Одного разу після виїзду із цього тунелю був масштабний підрив, і я отримав контузію і ІІ групу інвалідності…

Всі воїни-афганці згадали, як на полях трудились мирні дехкани (так називали місцевих жителів), які вдень із сапкою працювали на полях, а ввечері брали зброю і йшли відстрілювати наших військових. Аби виконувати свою вбивчу місію і бути непоміченими, ці так звані «мирні люди вдень» таємно пересувалися  кяризами (підземними галереями для збору ґрунтових вод і виведення їх на поверхню з метою зрошування. Вони мали вихід назовні через кожних 50 метрів. Кяризи були дуже небезпечні для наших воїнів, бо про те, як і де були прокладені під землею ці іригаційні мережі, ніхто не міг знати)... За вбивство нашого полковника, майора чи лейтенанта душмани отримували чималі гроші…

Багато ще цікавого, незабутнього розповіли учасники бесіди. З їх спогадів можна без кінця продовжувати історію непотрібної війни… А коли війна буває потрібною?.. Про це хай більше розкажуть дослідники історії і політики…

За розмову всім подякувала

                                                                                                                                            Ірина МАКОВЕЙ.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь