A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область, Сокирянський район

«Треба відчувати свій шанс, подарований долею, бо двічі у двері він не стукає»

Дата: 01.03.2019 09:39
Кількість переглядів: 213

3 БЕРЕЗНЯ − ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПИСЬМЕННИКА

Коли думки, що народилися у свідомості, сплітаються в слова, а слова синтезуються у твір, який переноситься на папір – це стан, який відомий тільки майстрам слова, які ось уже 33 рік відзначатимуть Всесвітній день письменника, що припадає на 3 березня.

Галина Антонівна Будняк з власного досвіду знає, як з’являється вірш чи новела… Вона переконана, що таке здебільшого буває, коли приходить муза, а ще вона вміє відчувати слово душею. Саме це читається в її поезії. Таке вміння дається далеко не кожному.

− Мабуть, моя любов до слова передалася мені від мого діда по маминій лінії. Він був досить творчою особистістю, був художником, в усьому вмів бачити прекрасне. У 1932 році в Любарі Житомирської області дід сам заснував газету, якою керував до 1937 року, після чого в нелегкі для України часи був репресований. Бабця також працювала в газеті коректором, − розповідає пані Галина.

Як казав відомий письменник Григір Тютюнник «Літературі, як і яблукам − погоди треба». То де знаходить сприятливу погоду для написання своїх віршів Галина Будняк, де черпає своє натхнення?

− Часом натхнення приходить, коли його зовсім не чекаєш, тоді в хід іде ручка чи олівець, і на папері з’являється те, що на душу лягло. Мало бачити і розуміти, потрібно любити, відчувати прекрасне.

...А в житті складалося все по-різному і стати журналістом, майстром слова  випало на долю не відразу.

Навчалася Галина Будняк у технікумі харчової промисловості, після чого працювала конструктором філіалу Коломенського тепловозобудівного заводу. Вже тоді була редактором стінної газети «Машинобудівник», а також робила дописи до районної газети «Дністрові зорі». Мріяла вступити до вищого навчального закладу на факультет іноземних мов, та, на жаль чи на радість, не судилося. Тільки після року роботи в «районці», в 38 років вступила до Інституту журналістики при Київському національному Університеті ім. Т. Г. Шевченка, який «без відриву від виробництва» закінчила з червоним дипломом. «Шлях до мрії пролягає крізь тернії, і треба відчувати свій шанс, подарований долею, бо двічі у двері він не стукає», − ділиться роздумами жінка.

Як висновок, приходить розуміння, що для того щоб бути гарним спеціалістом, «майстром» своєї справи, потрібно неабияк любити справу, якою займаєшся, жити цим, ну і любити свій рідний край, так як любить його Галина Антонівна. Як приклад цієї невимовної любові хочеться привести уривок з «Пісні про Сокиряни», яка поставлена на музику самодіяльним композитором Іваном Беніцьким:

І куди б не вели нас дороги,

Повертаємо завжди сюди –

В Сокиряни, на отчі пороги,

Від яких ми пішли у світи.

− Сокиряни, мої Сокиряни, −

Із любов’ю душа промовля...

В білосніжному сяйві каштанів

Усміхається рідна земля.

Ірина МАКОВЕЙ.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь