Сокирянська міська територіальна громада

Чернівецька область, Сокирянський район

У злагоді , шані та  любові   – 50 літ

Дата: 10.09.2019 11:18
Кількість переглядів: 945

 

Погожого  осіннього дня 1969 року в Коболчині ходили від хати до хати наречені – запрошували  гостей на своє весілля. Гарний парубок Михайло Мамавко – з дружбами, а його суджена Женя – із дружками. І не в одній оселі  в той день звучали від них такі слова: «Просять сердечно батько і мати до нас на вечір прийти, погуляти. І ми вас просимо з хлібом-сіллю на наше свято весільне!»

…Молодому було 25 років, а нареченій - 21. Обоє навчались у вищих навчальних закладах – Михайло Іванович у Чернівецькому державному університеті на факультеті фізики, Євгенія Іванівна – у Київському інституті культури на бібліотечному факультеті.  Зразу ж після весілля молодята роз’їхалися на навчання, бо сімейне життя і знання в єдиний віночок сплітали. Короткі зустрічі на вихідні були найсолодшими для молодого подружжя. Але завдяки вірному коханню, незрадливості, (обоє були старанними, роботящими, дбайливими), зуміли подолати всі труднощі, яких немало випало на покоління теперішніх поважних пенсіонерів. Тож і дарував їм Бог щастя дожити до свого золотого весілля.

Всі роки спільного життя подружжя Мамавків   подавало приклад взаємної любові і поваги,  сімейної злагоди, працелюбності і взаєморозуміння.

Обоє з року в рік, у дощ і сніг топтали стежину до школи: він працював учителем фізики, вона – шкільним бібліотекарем, прививала любов до книги школярам. Не одне покоління школярів згадують уроки вчителя, використовуючи на практиці його електричні кола. Скажу без перебільшення, що ці гарні люди є прикладом для багатьох сімей у тому плані, як належить розмовляти між собою, з повагою ставитись до думки одне одного, розумітися з півслова. У їхній оселі завжди панують теплі почуття, мир і злагода, затишок і доброта.

Вони вміють вислухати, дати мудру пораду, зрозуміти й підтримати, тому Михайла Івановича і Євгенію Іванівну усі поважають як умілих господарів, добрих сельчан.  Михайла Івановича  обирали головою сільської ради, адже земляки довіряють порядності та справедливості цієї людини. Будучи вже на заслуженому відпочинку, Михайло Іванович  працював учителем фізики на прохання дирекцій у Білоусівській  та Ломачинецькій  школах, де з великою любов’ю згадують про нього колеги та учні.

Євгенія Іванівна  розпочинала свою трудову діяльність сільським бібліотекарем, потім  інспектором районного  відділу культури.  Має ця гарна, привітна  жінка хобі всього свого життя – любить співати, володіючи прекрасним голосом. Знає  безліч народних та інших пісень (не тільки українських).  Євгенія Іванівна є вогником оптимізму та веселості в  народному аматорському хорі «Любисток».

Їх не раз запрошували господарі на весілля: її - як вмілу куховарку, його – як старосту. І тут вони були разом. І досі, не дивлячись на пенсійний вік, не стоять осторонь сільських буднів:  ведучі на клубних заходах, учасники аматорського хору, члени журі  .

14 вересня – особлива дата для подружжя,  прекрасних батьків і наставників, люблячих дідуся і бабусі Михайла Івановича та Євгенії Іванівни Мамавків.  Адже 50 років тому вони  свої серця у спільну долю поєднали – за взаємної згоди на рушничок щастя стали. А головне – пронесли через півстоліття свої теплі почуття, повагу і щирість стосунків. У парі з чоловіком  хату гарну збудували, і сад посадили, й криницю викопали, у любові та злагоді виховали двох прекрасних синів – Олександра та Романа. Батьки завжди були прикладом мудрості й доброти, вчили своїх дітей порядності й старанності. Сини також мають повагу від людей, подарували батькам милих найдорожчих онуків: Ярослава, Софію, Вікторію, та вже й маленький правнучок тягне рученята до бабусі та дідуся.  Саша пішов стежиною батьків, став учителем, закінчивши географічний факультет Київського  педагогічного  інституту імені М. Драгоманова. Там зустрів і свою долю, дружину Людмилу, яка навчалась на факультеті хімії та біології. Після закінчення інституту обоє   працювали учителями у рідній школі. Та життя склалося  так, що нині вони займаються підприємницькою діяльністю.  Молодший син Роман  закінчив Одеський  інститут сухопутних військ, Київську військову академію, Львівський університет, пов’язав своє життя із служінням  Батьківщині, став на сторожі  спокою і миру нашої держави. Працює у Львівській області в місті Яворів, де зустрів свою суджену  Марійку, яка  також  трудиться поряд із ним. Із складною ситуацією на Сході нашої держави Роман постійно у строю, є командиром військової частини  та не втратив рис людяності, порядності, які виховували батьки, тому його люблять і поважають підлеглі.

Минуло вже піввіку з того часу, як у вашому житті цвіла весна.

А скільки прожито і пережито разом, і скроні посріблила сивина.

 У двері стукає ласкава осінь – багата, щедра, справді золота,

як нагорода за любов і мудрість, за ваші в парі прожиті літа.

За те, що зберегли свою родину на хвилях часу в радості й біді,

за те, що долю порівну ділили, і стали гідним прикладом у житті.

Тож здоров’я вам та довгих літ життя, радості від близьких та Божої благодаті. Хай над вами завжди голубіє мирне небо, а спільна життєва дорога буде довгою і щасливою. Нехай Матір Божа ваш спокій охороняє, а Господь із неба щастя посилає. Хай і надалі вами, шановні золоті ювіляри, гордяться ваші діти, онуки і правнуки. А повага від односельчан була і буде з вами. Це і є найвищою нагородою для такої порядної, шанованої родини.  Многая  вам  літ!

 

Савчук Г.І.

Від колективу народного аматорського хору «Любисток»,

педагогічного колективу школи

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь