A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Сокирянська міська територіальна громада
Чернівецька область, Сокирянський район

Європа починається із кожного з нас

Дата: 02.01.2020 17:25
Кількість переглядів: 1307

Гарний Коболчин,

Весь ти у гаю.

Я тебе любив

І ще більш люблю…

У Коболчині є багато гарних і цікавих місць, власних осель, церква. Багато дечого коболчинцям залишили у спадок наші предки, починаючи відлік від дня першої писемної згадки про село, яке вперше згадується у «Молдавській грамоті» 1447 року: джерело біля Порубу, дві криниці з «журавлями»… А ще − відомий на всю Буковину «Полянський шипіт», розташований з лівого боку від автотраси до Сокирян. Вода в шипоті не просто цілюща. У народі кажуть: «Хто зупиниться і зійде вниз до джерела та нап’ється з нього води, той рано чи пізно одружиться із коболчинкою, а дівчина − вийде заміж за коболчинця»…

Багато людей не знають, а особливо молоде покоління, що поки не було сьогоднішньої асфальтованої дороги, так званої «республіканської», основний шлях пролягав через усе наше село, який був прокладений що до революції 1917 року. Нині ж ці місця не мають естетичного, привабливого вигляду − навколо все позаростало, кучугури сміття та різного непотребу. Не з неба ж упало таке «добро»…

Давно пора замінити старі підпори, стовпи, дубові рулки у шипотах, пофарбувати металеві жолоби, щоб не тільки тваринам, а й навіть пересічним людям приємно було напитися свіжої холодненької цілющої водиці.

Усім мешканцям села відоме місце біля Доюмина. У хаті, де за румунської влади був трактир (буфет), за радянських уже часів жила із сім’єю Катерина Кузик. Тут дорогою, якщо її так можна назвати, неможливо не просто проїхати, а навіть пройти пішки. За декілька десятиріч природа зробила своє. По цьому відрізку шляху пройшло багато поколінь людей − від малого до поважного віку. Це найкоротша відстань до церкви, школи та музею гончарства. Тут ходили гончарі, що мешкали у цій частині села. На жаль, це найгірший, вкрай занедбаний куток Коболчина. Ці слова багато хто підтримає, особливо ті, хто хоч раз, можливо й випадково, тут побував…

А поряд пролягають вулиці  Сагайдачного, Стасюка, провулки 8 Березня, Мазепи та ін., які до сьогодні ще не освітлені…

Добре обдумавши, порадившись між собою, працівники музею гончарства з учасниками аматорського народного хору «Любисток» колективно вирішили: «Потрібна клака…» Наразі ми її й організували. Нашу пропозицію підтримали люди, особливо жінки, які потім готували їжу для працюючих.

І ось, з великим бажанням, із робочим завзяттям та ентузіазмом ми взялися за роботу − коболчинські учасники «Любистка», співаки із Сокирян, Білоусівки, Волошкового,  декілька свідомих мешканців села. З ОТГ підвезли деякі будівельні матеріали, допомогли і двоє керівників виробничих підрозділів із Новодністровська. Просимо вибачення, що не називаємо прізвищ.  Адже у клаці взяли участь зо три десятки людей…

І що б там не говорили, клака вдалася нам на славу. Маємо й результат. Його неможливо не побачити, не оцінити чи надалі не підтримувати. І в недалекому майбутньому вималюється найкращий куточок села.

Це місце обов’язково будуть відвідувати туристи, які приїжджають до музею гончарства майже з усіх куточків нашої планети. Звідси − до шипота, аби побачити природну красу нашого яру, правда, ще теж дуже занедбаного, засміченого різним побутовим сміттям, будівельними відходами та іншим непотребом. Раніше ентузіасти багато чого там впорядкували, та екологічні нищівники встигли вже все по-варварськи поламати. Отож не так вже й рідко доводиться чути щось таке на зразок «хоч робіть, не робіть, фарбуйте, не фарбуйте, все одно нелюди понищать…» так і хочеться попередити: «Буде встановлена відеокамера, і не одна. Рано чи пізно, малого чи дорослого зловмисника камера зафіксує, і тоді доведеться відшкодовувати всі матеріальні збитки, не буде виключенням і адміністративне покарання у вигляді штрафу (чималенького!).

Принагідно хочеться звернутися до керівництва аграрної корпорації «Сварог». До речі, до них не раз уже зверталися керівники Сокирянської міської об’єднаної територіальної громади, та й до власників будівель, які отримали ці господарські приміщення як майнові паї, чи, може, й викупили. Все те в минулому належало найбагатшому на той час колгоспові-мільйонеру, а територія ферми була визнана однією з найкращих у забезпеченні благоустрою, чистоти і порядку не тільки в районі, а й на Буковині. Було приємно тоді пройтися по чистеньких доріжках, бачити доглянуті та побілені господарські приміщення тощо. А зараз що? Що бачимо сьогодні? Як це сприйматиме турист-іноземець? Принагідно нагадуємо всім, що районний музей гончарства включений до туристичної системи Буковини. Та, мабуть, і нікому не приємно дивитись на повалений дерев’яний штахетник, захаращене узбіччя вздовж асфальтованої траси в бік Сокирян і Білоусівки, дивитися на чагарники та бур’яни, що вище людського зросту, на різне сміття… А подивіться на сад, що межує із дитячим садочком. Та там можна зробити чудовий, неповторної краси міні-парк!

Як приємно, коли бачиш десь чистоту, порядок, охайність та просто людяне ставлення до екології. До речі, для цього завдяки планомірній роботі керівництва ОТГ вже немало зроблено. Приводиться у належний порядок територія біля будинку культури, учні художньої школи тематично оформили павільйони автозупинок. До нового року було встановлено обігрівальний котел у тому ж таки будинку культури (мабуть, в одному з перших таких об’єктів). Неповторною за своєю оригінальністю по закінченні робіт буде виглядати гончарська доріжка.

Чистоти, порядку можна добитися тільки разом. При цьому кожен має внести посильну частку своє праці − як дорослий, так і за його прикладом школяр. Частіше треба організовувати толоки. Згадаймо давню сільську традицію − толокою (клакою) місили глину, виробляли лампач, мастили хати, майстрували дахи новобудов. І при цьому грали музики, люди співали, і звичайно, в кінці роботи частувались (тільки в міру!). А нині нерідко чуємо: «Та ніхто не прийде! Не той час, та й люди вже не ті…» Неправда! Люди прийдуть! Тільки для цього треба вмотивовано повідомити про намічений той чи інший захід, важливість його для громади… А для необхідної роботи брати із собою потрібний інструмент і знаряддя − лопату, косу, граблі, сокиру, ручну чи бензинову пилу, секатор, спеціальні садові ножиці… Вчителі можуть організувати старшокласників, хоч і з малечею теж можна багато зробити, їм теж вистачає посильної роботи.

Вкрай необхідно серед жителів села, якому незабаром буде 675 років, підшукати «калфу» − чоловіка чи жінку, яка любитиме людей, поважати кожного зокрема, особливо людей поважного віку, знати обряди і звичаї, культуру і звичайно побут і вміти згуртувати людей.

Ми чекаємо на організацію загальної сільської клаки. Її робити треба було давно і регулярно. Природа всю осінь дарувала нам тепло, було навколо добре видно, особливо на узбіччях автотраси, що треба вирізати, що підрізати, а що, можливо, і насадити. А якщо вже засніжило, то клаку організувати навесні. Організувати конкурс на краще утримання житлових і господарських будівель серед їх власників − прибрати біля своїх садиб, покосити траву, побілити стіни , дещо підфарбувати, посадити квіти. А тим, чиї земельні ділянки з будівлями прилягають до шляху чи до яру, зробити те ж саме. І буде зовсім інша картина.

Наші колективи і, думаємо, що всіх мешканців ОТГ турбує безвідповідальність вище згаданого «Сварога». Багато коболчинців віддали йому в оренду свої земельні паї. Тож керівники корпорації мали би брати участь у громадському житті села. Мали б для прикладу впорядкувати свої виробничі приміщення, побілити, врешті решт поновити або хоч поремонтувати дерев’яний паркан, який роками вже геть повалений на землю. Повірте, такий вигляд  аж ніяк не пасує досить солідній фірмі і тільки спотворює обличчя населеного пункту.

Хочеться звернутися до людей, які працюють у колишній колгоспній конторі. Невже вам не соромно дивитися та ходити біля цієї будівлі? Хіба не можна зробити хоч якийсь порядок у скверику поряд? Скільки років ще буде муляти очі зруйнований постамент? А хіба не доходять руки, щоби підрізувати регулярно зелені насадження?..

Всі ми хочемо, такого порядку, як у європейських країнах. Вони навели його давно і постійно, щорічно, щоденно підтримують.

А хто, хто  і коли у нас створить затишок і комфорт у нас, уже не кажемо, що в усій Україні, а в рідному селі наведе порядок?

Відповідь однозначна: якщо не ми, то ніхто крім нас це не зробить!

Отож гуртуймось і робимо Європу в Україні, починаючи з власного подвір’я.

Іван ГОНЧАР,

директор районного музею гончарства, керівник народного хору «Любисток», заслужений працівник культури України.

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь