Історична довідка
Перші поселенці на Сокирянщині з’явилися ще на зорі виникнення людської цивілізації. Стоянка неандертальців (на території села Молодове, яке з-за будівництва Дністровської ГАЕС перенесено) періоду кам’яного віку, стала відома у всьому світі кремінними знаряддями, останками мисливської зброї та житлом з кісток мамонтів, яке належало до часів мустьєрської культури середнього палеоліту.
Найдавніша письмова згадка про Сокиряни датується 1651р., коли Османські війська загарбали Молдову і Буковину. Селяни, рятуючись від турецького поневолення, тікали в непрохідні ліси, багаті на гриби, ягоди, дичину, джерельну воду, кам’яні печери. Легенди розповідають, що люди прийшли з сокирами щоб розчистити місце для житла, і їх стали називати «сокирянами», а потім цю ж назву отримало поселення.
В епоху середньовіччя Сокиряни входили до Молдавського князівства. Основним заняттям жителів було скотарство, землеробство і ремісництво. Українське слово«сокира» замінювалось молдавським відповідником «секуре», звідси і поява іншого варіанту назви–«Секуряне», яка існувала до 1944року.
З 1770 року місто стало центром торгівлі. У 1864 році в Сокирянах відкрито початкову школу для дітей заможних громадян. Відомості про місто та його жителів містяться одній із перших енциклопедій Російської імперії Ф.А.Брокгаузай І.А.Єфрона: “Секуряни(Секурєни,Сікурєни)–містечко Бессарабської губернії, Хотинського повіту, в 80 –ти верстах від повітового міста, при річці Валятуркулуй. Населеного мовним чином царанами (царани-молдавською мовою “хлібороби” або “селяни” –вільні хлібороби в Бессарабській губернії). У стрімчастих берегах околишніх балок, що впадають у Дністер, знаходяться стародавні печерні храми. Жителів 3164; 2 православних церкви; 7 єврейських молитовних будинків, школа, цегельний і винокурний заводи; багато крамниць”.
На початку 1917 року в Сокирянах діяли дві земські школи і гімназія. У січні 1918 року на Сокирянщині було проголошено Радянську владу, почалася конфіскація поміщицьких земель. У листопаді 1918 року Бессарабію, в т.ч. і Сокирянщину окупували австро-німецькі війська, відтак королівська Румунія. Після визволення Буковинського краю 12 листопада 1940 року було утворено Сокирянський район. Після Великої Вітчизняної війни пожвавилось будівництво, розвивалась виробнича та соціальна сфера.
У 1959 році, у місцевому підземеллі розпочали розробку кам’яного кар’єру, було налагоджено випуск каменю-черепашечнику та вапнякового піску. Згодом із пиляного в наддністрянських надрах каменюк широко розгорнули сільське будівництво – мурували корівники, кормові сховища, траншеї, інші виробничі пристосування, зводили огорожі та вимощували бруківки.
У 60 роках XX століття територія Сокирянщини входила до складу Кельменецького району. В середині 60 років Сокирянський район відновлено в попередніх адміністративних межах.
У 1973 році на території району, між селами Ожеве та Ломачинці, розпочалося будівництво Дністровської ГЕС та м. Новодністровськ, яке до 2000 року входило до складу Сокирянського району.
Історичною подією в житті громадськості краю стало відновлення Галицького Свято-Миколаївського монастиря. Час заснування монастиря за однією із версій – IV-VI ст. нашої ери. Ця давня обитель чоловіків – монахів існувала до кінця XVIII ст. поки не була розорена турецькими загарбниками. Тривалий час монастир пустував і лише у 1999 році колишня святиня стала оживати.
