Місто, де сходить сонце

Моїм Сокирянам

 Як стеляться в душі густі тумани,

І рветься серце  до батьківського порогу

Тоді голубкою лечу я в Сокиряни,

Куди струною пролягла дорога.

 Там ліс привітно вклониться мені,

Дуби столітні, мов сестрі зрадіють,

що повертаюсь до праотчої землі,

яка дає наснагу та надію.

На колесі життя кружляє суєта,

Пил з’їдає поволі думки.

Нас завжди кличуть села і міста,

Зігріють від тривог та самоти.

І за нас всевишній пише плани,

Все і всі підвладні лиш йому.

Та на серці щемко й легко стане,

Як побачу рідні Сокиряни!

Пригощає яблуками сад,

І лоскоче сонце променем своїм,

Юність не повернеться назад,

Від Вітчизни не втечеш за тин.

Обожнюють Київ кияни,

Львів найкращий для львів’ян.

Я ж навіки полюбила Сокиряни,

 Щиро і відверто кажу вам!

     Олена      Логінова