Із добрими сподіваннями у рік новий…

Дата: 30.12.2022 10:39
Кількість переглядів: 292

Про здобутки та недоліки року, що минає, та дещо інше напередодні Нового року розмова із керівником Сокирянської територіальної громади В.В. Козаком.

– Василю Васильовичу, із різних приводів ми в редакції газети частенько перегортаємо підшивки «Дністрових зір» за минулі роки. Недавно гортала… 2003рік. Звернула увагу на історичне для Сокирянщини повідомлення про те,що 16 вересня в районі побував голова Чернівецької облдержадміністрації Михайло Романів, який представив активу новопризначеного голову Сокирянської райдержадміністрації 44-річного Василя Козака. (№38 «Дністрові зорі» за 20 вересня 2003року)

 По суті, пішов двадцятий рік, як Ви очолюєте органи місцевої влади (голова РДА, голова районної ради, голова міської ради). Який із цих років став для Вас найважчим як для керівника?

– Зрозуміло, що нинішній. Проблемними були різні роки. Варто лише згадати революцію 2004 та 2014 років, я тоді працював головою райдержадміністрації. Але… Порівняно із тим, що ми маємо тепер, усі ті колишні проблеми видаються не такими й складними. Учора прийшло повідомлення про трьох загиблих із нашої громади. Про це треба сказати їхнім рідним, потім організувати похорони. Одному з них лише 28 років, вдома двоє маленьких дітей…Оце біда… Усе решта, коли чогось не вистачало, або чогось не зуміли, у порівнянні з тим, скільки вже назавжди втрачено молодих життів, виглядає не таким вже й важливим.

Звичайно, непростими були перші роки моєї роботи. Ніколи не забуду, як на зібранні сільських голів я оголосив, що будемо газифікувати район. Вони ж відверто тоді глузували зі сказаного. Тоді з чого почали? За мої кошти газ підвели в романковецький дитсадок, відтак у школу, щоб показати, що газове опалення нам під силу. Відтак виник казус. Начальник газового господарства Святослав Конфедрат (нині покійний), практично без мого відома, провів газ до мого будинку, я тоді проживав напроти дитсадка. Приїжджаю додому, а «гусак» вже стоїть на подвір`ї. Спочатку я розізлився, а потім подумав: а що? Я показав приклад… Що так може бути. І що це добре.

Є що згадати. Ми з Василем Дейнекою навіть самі труби носили в траншеї. У селах до газифікації ставилися досить по-різному. Якщо не сказати – негативно. В одному селі труби порізали сокирою. Бажаючих допомогти не було, ніхто не вірив, що за тиждень газ можна завести в село…

– А зараз обурюємось, коли газ, не дай Бог, відключають.

– Мене дуже дивує, коли мені телефонують і питають: чому в половини села світло є, а в половини нема? Починаю пояснювати. То виключіть їм тоже, кажуть. Уже не головне, щоб включили, а щоб виключили всім. Але «бальзамом на душу», коли кажу, що і в моєму домі світла немає…

Я вкотре повторюю, що у порівнянні з тим, як живуть люди там, де йдуть бойові дії, нам гріх будь-чим обурюватись. У Бахмуті не мають змоги вивезти дітей, які залишилися сиротами… То про що ми говоримо? Наші люди не можуть уявити, що немає ні світла, ні тепла, ні води? Або перебування у підвалі, а на вулиці постійно стріляють… Війна спонукала все переоцінити. Що таке важко і що таке дуже важко.

Ось цікава ситуація. Міська рада зробила опитування, чи ставити в місті новорічну ялинку? Дев`яносто відсотків були проти. Телефоную хлопцям на передову, з якими тримаємо зв’язок. Ті, що воюють щодня, і воюють так, як треба, сказали: «Ми тут воюємо для того, щоб ті діти, які у вас там є, мали свято»…

– То вийшло так, що новорічні ялинки встановили в Бучі, в Києві, в Харкові, в Херсоні, а в Сокирянах – ні.

– Ну, раз громада так захотіла… У нас же демократія. Виходить та частина жителів, які «за» ялинку, були мало активними при опитуванні… Тим більше, що я пояснив: ялинка у нас безкоштовна, гірлянди та іграшки – з минулого року є. Коштів усе це не потребувало… Що ж, це не найстрашніше. Проживемо один Новий рік і без ялинки.

Підсумовуючи, скажу, що легких років не було. Кожного року були ті чи інші проблеми, які вирішувалися непросто.

Наша біда, що багато людей живуть за принципом, як я вже казав, «виключіть світло і сусідові».

Або нагадаймо, які чутки розповсюджувалися про розподіл гуманітарки. Міська рада відправляла її саме туди, де це було треба. Ми лише допомагаємо це робити різним фондам, які доставляють цю гуманітарку. Треба дякувати за все те, що дали, а не шукати «що було» і «чого не було».

Як не прикро, але в громаді ще немає того належного відчуття, що треба гуртуватися і разом робити корисні справи.

– Ви вже почали відповідати на наступне запитання інтерв`ю. Пам`ятаю, на вчительській конференції Ви сказали про те, що впевнені – Перемога буде за Україною, але, окрім всього, фронту обов`язково потрібен надійний тил.

– Це аксіома. Без економіки і тила не буде нічого. Я вкотре жителям громади пояснюю, що особливо тепер уникати сплати податків – злочинно. Треба чесно їх сплачувати. Кожна гривня, яка йде в державний чи місцевий бюджети, йде на підтримку економіки. Для прикладу. У нас є такий підприємець, який має 15 вантажних автомобілів, возить зерно за кордон. За рік сплатив лише 3,5 тис.грн. податків! Поки всі не усвідомлять, що таке податки, справжнього розвитку і громади, і країни не буде. Податки – це те, за що ми утримуємо самі себе. У нас, як розуміють? За утримання лікарні хтось має заплатити, дорогу хтось має відремонтувати, вчителям зарплату видати… У будь-якій країні економіка залежить від податків. Перестаньмо вважати, що нам хтось повинен дати.

А що зараз виходить? Техробітниця за місяць сплачує більше податку, ніж успішний підприємець за весь рік.

– Надійний тил – це, мабуть, у певній мірі, і розвиток волонтерського руху.

– Так, це досить важливо. У нас дуже багато людей і дітей, які щиро допомагають ЗСУ. Можливо, ми навіть не про всіх знаємо. Є категорія людей, які багато роблять, але мовчать. Недавно, на День волонтера міська рада багатьох відзначила, адресували вдячні слова.

Особисто я за те, щоб допомога була адресною. Встановлювати зв`язки із військовими частинами, де, зокрема, служать наші земляки, запитувати, що потрібно у першу чергу, і надавати допомогу.

Одним потрібна підстанція, іншим – бензопила, третім – зимове взуття…

Днями для полку спеціального призначення міська рада придбала 100 комплектів термобілизни. Воїни радувалися більше, ніж навіть смаколиками, яких вони теж чекають. Було декілька телефонних дзвінків із висловлюваною вдячністю. Приємно, що один із підприємців придбав ще півсотні таких комплектів. Треба всім робити, хто що може.

На вище згаданій святковій зустрічі міська рада відзначила волонтерку з Вітрянки Любов Іванівну Мартинюк (на знімку), її чоловік воював, отримав поранення. То ця жінка підтримує зв`язок саме із тим військовим підрозділом і збирає для них потрібне.

Днями четверо наших поліцейських поїхали на передову. Ми змогли їх спорядити так, як треба. Тим військовослужбовцям, які звертаються (або їх рідні), ми даємо все, що маємо, починаючи із бронежилетів.

Скаржитися, що для громади рік важкий?! Так, ми єдина громада в області, до якої «прилетіло». Деякі наші жителі у великій мірі відчули, що це таке війна. Але ми в кращому становищі, як ті громади, що на сході.

– І все-таки. Незважаючи. У нинішньому році вдалося дещо позитивного зробити.

– Завдячуючи голові Чернівецької військової адміністрації, нашим народним депутатам, які долучилися до проекту, облавтодор профінансував і вдалося завершити розв`язку на Грибкові.

Важливо, що змогли підтримувати в громаді те, що було надбано раніше. Зараз завершуємо облаштування пункту для внутрішньо переміщених осіб у Коболчині із залученням грантових організацій. Готуємо під ключ дві квартири для медиків-переселенців, які у нас працюють і показали себе хорошими фахівцями.

Черговий раз хочу наголосити, що лікарня без лікарів – це просто приміщення і просто обладнання. Якщо ми мали КТ, але знімки надсилали в інші міста, бо прочитати тут їх не могли, то це як? Тепер у нас є фахівець високого рівня, який читає КТ на рівні спеціалістів з Києва, і це дає можливість відразу встановити діагноз. До Нового року міська рада надасть медикам дві службові квартири. Якщо на наступний рік нам удасться, зробимо ще сім квартир, щоб залучити в нашу громаду тих лікарів, які нам потрібні.

За цей рік у нашу лікарню вкладено дуже багато. На сьогодні у всіх відділеннях – ортопедичні ліжка. Отримано нове обладнання, меблі тощо.

Всі знають, що у період воєнного стану у нас забрали шість шкільних автобусів. Але завдяки співфінансуванню (25% з міського бюджету, 75% – із обласного) вдалося до нового навчального року придбати два автобуси. Але проблема довезення учнів залишається.

Отримали з Німеччини як гуманітарну допомогу – мікроавтобус і вантажний автомобіль, трохи обладнання для пожежників. Надали пожежний автомобіль в Грубну. Організували там пожежну команду. До речі, вже ліквідували дві пожежі. Ви знаєте, в Грубній люди організовані і дружні.

– Якщо можна, декілька слів, із чим пов`язані останнім часом Ваші поїздки за кордон?

– Взагалі то, я стою на позиції (як вчить батюшка) – якщо ти хочеш щось зробити, зроби і нікому не розказуй. Допомога повинна бути безкорисною. Більше робити, ніж говорити. Останній раз з одним підприємцем ми їздили в Європу подивитися, де можна купити за помірну ціну, але якісні генератори. Ось бачите в мене в кабінеті стоїть новенький генератор. Не китайський, німецький. Тепер думаємо як би придбати такі генератори для кожного старостинського округу, для кожного села, можливо ще школи…

Їздили також за бронепластинами. Ми вже роздали більше 500 бронежилетів, зараз придбали ще 100. Не так просто усе це з-за кордону привезти. Це ж військова амуніція… Треба віддати належне, коли ми для військових приганяли машини, інше обладнання, митники ставилися досить лояльно.

Жителі громади теж придбали і відправили у військові частини немало машин.

– Хочу ще раз повернутися до проблеми забезпечення жителів громади електроенергією.

– Повірте мені, що у межах своїх можливостей це питання я тримаю на контролі. Є багато видів планових відключень, є аварійні, коли відключається лінія, яка йде на Сокиряни. Це ніхто не може передбачити: спрацьовує автоматика.  Найголовніше не те, що відключили, проблема – включити. Треба людям пояснювати. Виключилося світло – повиключайте всі прилади. Включилося – поступово їх включайте, через 1-2 хвилини.

Є критична інфраструктура. От у нас у Вашківцях і в Шишківцях, у Сокирянах і Волошковому не відключають світло, бо це лінії, які ведуть до державного кордону. Пункти пропуску не можуть працювати без електроенергії. Є розпорядження Кабінету міністрів про те, що пункти пропуску повинні бути заживлені.

У нас після «прильотів» потрібні були щебінь і пісок для ліквідації наслідків. То в селі два дні світло не відключали, бо добували ці необхідні для відновлення матеріали. Тут же жителі Михалкового дзвонять: чому в половини села світло є, а в половини – немає? Люди повинні розуміти, що просто так ніхто нікому не виключає і не включає світло.

Якщо у Коболчині працює соковий завод, то в інтересах наших людей, бо багато хто туди возить свій урожай, щоб там було світло.

Усім треба усвідомлювати, що ні енергетики, ні органи влади – не вороги людям. У мене вдома теж немає світла, так, як і в усіх, бо біля мого дому немає критичної інфраструктури, то що мені робити?

Треба бути готовими до найгіршого, що світла не буде ніде. Дай Бог, щоб цього не сталося. Міська рада придбала генератор, який буде мобільним. Припустимо десь треба буде накачати воду в башту, чи ще що.

Працюємо над тим, щоб інфекційне відділення мало свій генетратор, так як це вже є в лікарні.

Зрозумійте, що відключення електроенергії не від того, що хтось когось хоче обмежити. Такою є ситуація у період війни…

– І все-таки. Хочеться цю розмову завершити на оптимістичній ноті. На порозі – 2023 рік. Яким Ви його бачите?

– Те, що Україна в цій війні переможе – однозначно. Але дуже хочеться, щоб якомога меншою кров`ю, щоб усі військовослужбовці повернулися додому живими. Це головне завдання.

У свою чергу, міська рада робитиме все можливе, щоб забезпечити життєдіяльність нашої громади. Але при цьому треба, щоб люди із розумінням ставилися до тієї ситуації, яка склалася. Те, що в нас не рвуться снаряди – це не наша заслуга, а заслуга тих, хто загинув, і тих, хто зараз на передовій.

Я постійно всім повторюю, старостам і всім людям, що треба підтримувати сім`ї тих, хто воює. Особливо сім`ї загиблих. Міська рада діткам із цих сімей надала подарунки до Дня Святого Миколая, а відтак – і до Нового року та Різдва. Я прошу всіх не забувати навіть про сусіда і допомагати, знаючи, що там господар – на війні. Таким є моє велике прохання до всіх жителів громади.

Сподіваємося, що все буде добре. Україна переможе. Після перемоги теж буде важко. Усе, що зруйновано, треба буде відновлювати. Поки що тих темпів розвитку громади, до яких уже звикли, не буде. Водночас маємо багато планів. Нині треба підтримувати все те, що вже зроблено. Досягти успіху можна тільки спільними зусиллями і з розумінням у громаді, що і для чого ми робимо.

Я завжди відкритий до спілкування і закликаю, щоб з будь-якими питаннями люди зверталися до мене, до моїх заступників, інших посадових осіб, а не робити «вітер» в інтернеті.

Міська рада завжди приймає рішення в інтересах всіх людей, а не окремих.

У цей період, нам, як ніколи, потрібні єдність і взаєморозуміння. Тільки за таких умов ми не тільки вистоїмо, а й зможемо робити кроки вперед.

Бажаю всім у Новому році миру, здоров`я, успіхів, благополуччя і злагоди в сім`ях, здійснення мрій!

За розмову подякувала Валентина ГАФІНЧУК.

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь