Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави

Дата: 05.07.2023 10:06
Кількість переглядів: 240

Фото без опису

В Україні встановлений та діє принцип відокремлення церкви від держави, а порядок зміни підлеглості релігійних організацій чітко регламентований законодавством та статутами цих організацій.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»  органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції здійснюють забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації.

При цьому, ні Конституцією України, ні Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», ні жодним іншим нормативно-правовим актом не передбачено норм, які б надавали повноваження органам місцевого самоврядування здійснювати заходи, спрямовані на зміну підлеглості (юрисдикції) релігійних організацій чи інші форми втручання у діяльність релігійних громад, що здійснюється у межах законодавства України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово  чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон) ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

За приписами ст. 4 Закону будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 5 Закону передбачено, що в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України.

Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність інших релігійних організацій, в будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Відповідно до частини 3 статті 8 Закону рішення про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Відтак, право щодо прийняття рішення про зміну підлеглості релігійної громади мають виключно загальні збори саме релігійної громади. При цьому, варто зауважити, що визначені законом поняття «територіальна» та «релігійна» громади – не тотожні.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Натомість, згідно із статтею 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»  релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Отже, релігійні громади як місцеві релігійні організації мають власні статути (положення). При цьому, поняття «релігійні організації» визначено у статті 7 Закону. Такими є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Таким чином, однією із ознак релігійної громади як місцевої релігійної організації є те, що вона має свою ієрархічну та інституційну структуру, а також обирає, призначає і замінює персонал згідно із своїм статутом (положенням).

Відповідно до статті 8 Закону рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Слід зазначити, що за вимогами статей 17-18 Закону самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається. Право власності релігійних організацій охороняється законом.

Відповідно до ст. 16 Закону діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією. У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено так за рішенням суду. Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора.

Тобто, органи місцевого самоврядування не мають не лише повноважень закрити парафію (церкву) або заборонити ту чи іншу релігійну організацію, а й навіть звертатися до суду із відповідною заявою.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь